Протягом тижня, на якому наша держава святкує День української словесності, а православні шанують преподобного Нестора Літописця, настоятель академічних храмів при НАВС, фахівець відділення соціально-гуманітарної роботи інституту протоієрей Віталій Приходько провів ряд зустрічей з курсантами 1-х та 2-х курсів, під час яких розкрив перед курсантами проблему пагубності лихослів’я та шляхи його подолання.

Нерідко, то там, то тут, можна почути ті слова, які ми зазвичай соромимося сказати поруч зі своїми батьками або ж людьми, які нам не байдужі. З часом ми настільки звикаємо до цих слів, що навіть не звертаємо уваги, коли з чиїхось вуст рікою ллється ця скверна, або ж і самі здобрюємо «для зв’язки» нашу мову словами-потворами.

Лихослів’я – це намагання нікчемних душ зрівняти себе з тими, хто вище їх, а, з іншого боку, вбити в собі особисте духовне достоїнство, яке виражається у вмінні поважати іншу людину. Лихослов неначе оголюється перед усіма і при цьому говорить: «Подивіться, який я герой, у мене не залишилось навіть і краплі сорому».

 А ось здавалося б цікава річ. Людина, вилаявшись брудною лайкою відчуває на певний період часу навіть якийсь прилив сил. Через деякий час, коли ці сили поступово вщухають, виникає некерована потреба знову вилаятися, причому ця потреба з роками вже не відчувається, а діє автоматично. Тобто людина, подібно до електричного прибору, шляхом лихослів’я вмикає себе в якусь енергетичну мережу. Навіть коли поруч нікого немає, вона вголос лається, навіть не замислюючись кого вона тим самим кличе. І ось тут ми підходимо до іншої, містичної сторони цієї проблеми.

 Дійсно, є розбещення тіла, а є й розбещення душі. Саме можливість мислити і говорити, тобто керувати словом, є великим Божим даром, який відрізняє людину від інших живих істот, що можуть лише подавати деякі сигнали і знаки. Однак, наші вуста ми використовуємо і для освідчення в коханні, і для клятви на вірність Батьківщині, і для молитви і для повного антиподу до неї – лихослів’я. Всі вчені-філологи майже в один голос говорять, що лихі слова – спадщина древніх релігійно-містичних культів. І саме ці слова були складовою частиною ритуальних заклинань, звернених до ідолів Ваала, Астарти, Хамоса. Халдейсько-вавілонське походження більшості лихих слів – вже незаперечний історико-філологічний факт.

Отож, наші лайливі слова – в певній мірі є словесною жертвою тим, кого у християнстві прийнято називати демонами, нечистою силою. І хоча ми можемо зовсім і не вірити в існування духовного потойбічного світу, однак  енергетичну «підтримку» його жителів  відчуваємо одразу, лише покличемо їх за древніми іменами, якими ми так браво пересипаємо нашу мову.

 Мало того, є ще один незаперечний факт, який може підтвердити кожен священик. Дивне тяжіння до лихослів’я стоїть у прямій залежності від того, наскільки людина близько стоїть до Бога. І якщо вона відходить від Божества, то одразу починає  входити в область Божих ворогів і набувати цю жахливу звичку – замість Бога промовляти ім’я демона, замість божественних речей поминати лише сором.

Отож, давайте частіше дорікати собі в тому, що ми люто страждаємо від цієї суспільної недуги. А недуги слід лікувати, навіть хронічні і здавалося б невиліковні. І процент одужання – майже сто відсотків. І можливо тоді справи у всіх підуть набагато краще, якщо ми позбудемся цього морального виродження.

Відділення соціально-гуманітарної роботи 

протоієрей Віталій Приходько

Важливо